Активіст-пофігіст

531

Немає більш побитої теми, ніж лаяти уряд. А от дивуватися йому можна нескінченно. Хочу розповісти кілька історій про караності ініціативи.

Є в нашому невеликому місті журналіст-активіст. Виносить всім мозок, щомиті марает стіни соціальних мереж своїми новинами, завжди на виду, активно щось робить. Тільки слів у нього багато, а реальних справ немає. Вирішив він набрати групу однодумців і відкрити філію фонду «Місто без наркотиків». Народ в соціальній мережі підтягнувся — 70 осіб набралося за пару днів. Добру справу — як не допомогти? Запропонував і я свою посильну допомогу. Надрукував з величезною радістю близько п’ятисот кольорових листівок: одну половину на якісній щільною фотопапері, іншу — на самоклеїться. Сказав, що готовий привезти куди потрібно, додрукувати ще, тільки з однією умовою: вибачте заради бога, сам роздавати і клеїти не зможу.

Не знадобилися листівки. Три місяці щоденних нагадувань виявилися марними. Написав соратникам нашого медиапередовика. Один з них відгукнувся і попросив мене подзвонити йому. Подзвонив. Він аж сам не свій став: «Дуже потрібні такі люди, спасибі тобі! Наші співробітники держнаркоконтролю половину своєї мізерної зарплати віддають на друк листівок, самі живуть впроголодь. Звернемося обов’язково!» Як і очікувалося, за півроку — ні відповіді, ні привіту. А показники тим часом на папері є, бореться держава з заразою. Ніколи б не подумав, що це ілюзія, поки сам не зіткнувся. Допомога моя виявилася нікому не потрібна. Держава сама розбереться.

Заглянув на сторінку нашого активного героя, а він тим часом збирає речі для постраждалих від повені, для дітвори з дитячих будинків. Народ радий допомогти, питає, куди везти, та тільки немає відповіді — журналіст наш вже «стоп-хамом» зайнятий. Самі відвезли і передали речі перевіреним людям, хто доведе справу до кінця.

* * *

Смикнув мене чорт якийсь час попрацювати на государевої службі. У дні сумних поЕкшн з Кримському і Геленджик скликали всіх на серйозну нараду. Зверху сказали: потрібно обов’язково допомогти. Справа-то житейська. Думаю, подзвоню дружині (вона тим часом вже посилку пакувала), речі принесемо. Прошу реквізити — з картки переведу скільки не шкода. Ні, кажуть, речей не треба. Готівкою потрібно, не менше певної суми і прямо зараз. І в кожного список прізвищ, наверх відзвітувати, лише б тільки не покарали. І тут довелося передавати посилку через групу волонтерів (тільки не тих, що від гаряче улюбленої партії).

Мораль нескладна: роби, що повинен, і будь що буде. Роби те, що тобі під силу, доводь справу до кінця, і світ зміниться на краще. Тим, хто живе за цими правилами, колись когось лаяти.